Місто і рослини: чому ми озеленюємо простір навколо себе

Втікши з неясного полога лісів, що приховують у собі дику міць стихії, нинішня людина побудувала непрохідні гущавини з хмарочосів і нетрів, де небезпек не менше, ніж у найбільш неприборканих джунглях. Можна чимало говорити про психологічну і філософську частину цього парадокса, ми ж зауважимо одне: навіть у найпрогресивнішому з міст люди не можуть і не бажають обходитися без рослин і жадають повернути у свою оселю бодай часточку природи, від якої колись утекли.

Серед великої кількості асфальту, бетону і скла зелені куточки радують око міського обивателя. Утім річ не лише в естетиці: рослини виробляють кисень, необхідний для існування всьому живому, очищають повітря від вуглекислого газу, диму, пилу, машинних вихлопів, зволожують атмосферу, що дуже важливо в сухому і спекотному кліматі.

Міське озеленення існує з давніх часів. Давньоєгипетські парки славляться приблизно з 3 тисяч років до н.е. шумеро-аккадські зелені насадження ще на тисячу років старіші. Згадаймо також, що серед Семи чудес світу згадуються напівміфічні навісні сади Семіраміди (приблизно V століття до н.е.) - найзнаменитіший із стародавніх зразків ландшафтного дизайну.

Під впливом паркової культури Єгипту, Персії та Дворіччя сформувалися грецькі традиції озеленення, що залишили в історії свої шедеври, з них особливо відомі Лікейський гай і сад Академа. Слова "ліцей" і "академія" вже давно асоціюються в нас тільки з наукою та освітою, але все зав'язалося саме з приміських садів античних Афін, де Платон і Аристотель розмовляли зі своїми учнями. Лікейський парк став місцем зародження самої науки про рослини: слідом за Аристотелем його неформально успадкував "батько ботаніки" Теофраст і зайнявся в ньому своїми спостереженнями й дослідами. Там же народилися на світ усі дев'ять томів його "Дослідження про рослини". Греки постійно прагнули до того, щоб у міському озелененні зберігалася природна краса: їхні парки зберігали в собі численні елементи природного ландшафту і нерідко плавно переливалися в ліси, що оперізували місто.

А ось у римській культурі, хоча вона чимало успадкувала від грецької, взяла гору думка про протиставлення геометрично правильних фігур озеленення "хаосу" природи. Систематична структура садів і парків античного Риму відображала вірність його архітекторів практичній сфері застосування зелених насаджень. Таким чином, міське озеленення багатьох сьогоднішніх європейських міст підтримує скоріше римську традицію, аніж грецьку та орієнтальну, втім, зразки останніх також непоодинокі. Утім, численні специфіки "зеленого будівництва" зумовлюються (і зумовлювалися в давнину) початковим ландшафтом. У лісовій місцевості саме місто впору частково внести в наявні деревні насадження. Але якщо місто з'являється там, де лісів зараз не залишилося або просто раніше не було, то озеленення треба починати з нуля. У такому разі організувати "дике буйство" рослинності виявляється практично непосильною проблемою - якщо тільки природа сама не прийде на допомогу.

Від усвідомлення цієї обставини залишається один крок до наступної важливої думки: у будь-якому місті завжди є два види рослинності. Одна з яких - рослинність "офіційна", присутня зі схвалення і за сприяння людей. Друга - це елементи дикої природи, яка завжди нагадуватиме про своє існування, бажаємо ми того чи ні. Навіть якщо місто зведене в пустелі, будьте певні, рано чи пізно "зелені партизани" розшукають дорогу і сюди. Людина цілком модифікує середовище навколо себе, але не робить його неживим, і для цілого спектра організмів нова картина виявляється вельми сприятливою. Отже, краще тлумачити не про міську рослинність взагалі, а про дві її складові, що живуть за різними законами. У цій статті розглянемо детальніше її рукотворні елементи.

До штучних міських посадок зараховують озеленення проїжджої частини, дворове озеленення, озеленення особистих ділянок, сади, парки і сквери, вертикальне озеленення і міські лісопосадки. Окремі елементи, такі як газони, клумби та бордюри, не є самостійними, проте можуть бути посаджені всюди з декоративною метою.

Озеленення автомобільних доріг і тротуарів, мабуть, - один із найважливіших елементів під час планування міст. Особливо вздовж проїжджої частини повітря найбільш забруднене. Останнім часом часто говорять ще й про "шумове забруднення", і навіть про світлове - в темний час доби - від фар численних автомобілів. Ці явища настільки масштабні, що, окрім дерев, уберегти від них нічого не може: бордюри та клумби можуть бути прикрасою, проте для екологічної охорони марні. Та й не всі дерева можуть подолати подібні обставини, тому найчастіше вздовж доріг висаджують види рослин, що виходять із посушливих регіонів, - наприклад, Близького Сходу і Центральної Азії. Тому біля доріг ми найчастіше споглядаємо тополі, кінський каштан, а в південних містах - платани, гледичії та акації. Міські пальми в тропіках і субтропіках - також не данина екзотиці, а винятково практичний прийом: багато пальм вельми стійкі до посухи і пилу і при цьому швидко ростуть. Є і ще одна вимога - дерева вздовж доріг повинні мати хорошу стійкість до сильних вітрів, інакше не уникнути автокатастроф, не менш небезпечними є й обриви електропроводів. Через цей фактор тополі, які в старості часто гниють зсередини, дедалі менш популярні в міському озелененні.

У дворових насадженнях можлива значно більша різноманітність. Тут популярні великі дерева з широким листям, що створюють рясну тінь, наприклад, липи та клени. На додачу до них зазвичай висаджують нижній ярус, найчастіше з класичних плодових дерев: вишні, яблуні, ірги, груші та багатьох інших. Цікаво, що значну роль у дворах завойовує не лише укриття від сонця та візуальна естетика, а й своєрідна "ароматерапія": квітучі липи та плодові дерева створюють навесні й улітку романтичну атмосферу, яка знижує тяжкість міського життя. З іншого боку, двори - це менш продувна територія, де в повітрі легко зосереджуються шкідливі речовини. Раніше між будинками саджали тополі та берези через їхній швидкий ріст, тільки зараз від них найчастіше відмовляються: у берези дуже алергенний пилок, а тополі створюють неймовірну кількість "пуху" - летючого насіння, яке засмічує оточення та є одним із головних джерел побутового пилу, який також спричиняє сильну алергію. Дуже важливий для захисту самопочуття жителів і найнижчий, трав'яний ярус. Правильно організовані густі газони з багаторічних трав не дають змоги впроваджуватися в прибудинкові місцевості небезпечним рослинам, таким як амброзія.

Дворовим насадженням притаманна "спонтанна структура", оскільки в їх створенні беруть участь найрізноманітніші люди, а рівень планування вельми невисокий. Під часту це призводить до зовнішньої неохайності, але частіше надає подібним місцям особливої чарівності. До озеленення приватних територій висуваються виключно мінімальні вимоги: не створювати загроз для сусідніх будинків і доріг. В іншому ж фантазія їхніх власників абсолютно не обмежується, а рівень догляду за висадками - найкращий. Отже, найбільший різновид рослин у містах зосереджений саме тут, хоча лише невелика їхня частка відрита перехожим. Утім, рослини часом самі норовлять втекти від своїх власників, щоб доповнити собою міську флору. У деяких країнах популярністю користуються персональні сади з цікавим плануванням і незвичайним набором культивованих видів, куди в певний час і зазвичай за невелику грошову плату дозволяють заходити всім охочим. Від цих приватних територій уже недалеко й до різноманітних ботанічних садів - від крихітних (деякі тропічні сади, що спеціалізуються на орхідеях) до велетенських (на кшталт Богорського в Індонезії), що займають десятки гектарів та налічують тисячі видів рослинності.